ХОРОШІ КАВОВІ ПРИКМЕТИ

В ці святкові дні у нас є для вас дві важливі звістки: хороша і хороша. 

Перша хороша звістка: поганих прикмет не існує. Усі легенди на зразок чорної кішки на дорозі - на те вони й легенди, щоб лякати довірливих перехожих. Ну, серйозно, що може бути поганого в чорній кішці? Її скоріше взяти на руки й прихистити треба, хто ж у здоровому глузді лякатись буде.  

Натомість - і це наша друга звістка - добрі прикмети таки існують. Причому не тільки ті, що ходять у народному побуті, а взагалі всі, навіть особисті, ті, які ви самі для себе вигадали. Головне тільки по-справжньому у них вірити, і тоді – ви побачите усю їх дієвість. 

Взагалі, добрих прикмет існує багато-багато, усіх і не перелічиш, але ми відібрали для вас ті, що пов'язані саме з кавою. Хороший матеріал для гарних прикмет, і не кажіть.

1. Якщо готуючи вдома каву, ви просипали на підлогу кавові зерна - будьте готові, що до вас скоро навідаються приємні гості.

2. Пролили на себе каву? Не розчаровуйтесь! Дуже скоро вам подарують красивого в'язаного светра, причому зв'язаного спеціально для вас. Модним бутікам такі і не снились.

3. У разі, якщо каву на вас проллє хтось інший - радійте ще більше! Незабаром ви помиритесь з людиною, з якою давно  через якусь дрібницю розсварились і після цього не спілкуєтесь. Коли зустрінетесь - разом посмієтесь і зрозумієте, які ж були дурні.

4. Якщо кохана людина вам принесе зранку каву у ліжко – цей день буде довшим за звичайний, цілих 26 годин на добу, і скільки ж всього корисного можна зробити.

5. Коли ви будете гуляти містом, і рівно опівночі побачите популярний нині "еспрессо-мобіль" - знайте, що скоро на вас очікує несподівана й захоплююча подорож.

6. Якщо ви пригостите незнайому вам людину кавою, очікуйте, що вам невдовзі зроблять набагато більшу послугу.

7. Ви раптово розбили кавову чашку? Незабаром усі ваші проблеми і труднощі розпорошаться, наче їх і не було.

8. Вас наснився гарний сон, у якому ви п'єте каву з вершками. Це не просто так, очікуйте на тижні красивий снігопад! 

9. Якщо ваша кохана людина, сидячи за столиком кав'ярні, п'є фрешкаву "Бразилія Бурбон" - очікуйте на особливо романтичну ніч!:)

10. Коли ви побачите у когось на балконі або веранді кавове дерево -  готуйтесь, що скоро з вами трапиться справжнє диво.

з побажанням справжніх чудес,

кав’ярня «Золотий дукат»

ЖЕЛАНИЯ

Один з наших відвідувачів надіслав нам незвичну, містичну історію, пов'язану з нашою кав'ярнею. Сон, кава, екзистенція - такі основні мотиви данного твору. Напруженість та спустошеність - на початку, і спокій та гармонія - наприкінці. Отже...

Сон или явь никак не понять. Сплю или бодрствую вот в чем вопрос. Крутится в голове только слова жить хочу, жить хочу, а перед глазами пустота. Лежу как в бреду, вроде не сплю, но встать не могу. Стены. Темнота. В зеркале блики. Снится она иль явь пред глазами. Нет, однозначно, сон вижу я.

Звезды. Луна шелест листвы. Где это я. Нет я не сплю. Я не сплю. Я иду. Лес. Темнота. Думы вокруг. Хочется выть. Хочется петь. Что же выбрать. Одиночество…

Рай. Отдыхает душа. Сердце и ум заключили союз. Пусть всего на одну ночь. Но эта ночь спокойного сна. Хоть и не сплю. Я отдыхаю. Красиво вокруг Тишина…

Твори. Создавай. Разрушай.

Зачем.

Звезды тускнеют. Уходит луна. Куда же вы, подождите. Поднялся ветер. Набежали тучи. Скоро рассвет. Пора. Скоро вставать, а я не ложился. Ходил отдыхал.

Послушай себя. Куда ты скатился . какие ты мысли пустил на порог. Очнись. Рассвело…

Новый день. Все сначала. Не выспался. Иду на работу. Там как всегда. Все те же заботы. Все те же люди. Мысли… Работа. Лень. Ожиданье. Конец. Конец рабочего дня. Все спешат. Собираются. Уходят. Кто-то остается. Кому-то некуда не надо. Но он все равно уходит. Ему нечего делать ни на работе, ни дома. Нигде…

Иду. Прохожие… Транспорт… Никого… Куда я пришел. Где оказался. Зачем я здесь. Что нового я узнаю. Опять ничего. Я потерян. Лишен спокойствия. А оно мне и не надо. К сожалению или счастью, мне уже почти ничего не надо от этого современного мира.

Остановился. Задумался.. Очнулся от раздумий. Осмотрелся и прочитал вывеску Кав'ярня Золотий Дукат.

Может выпить кофе. Расслабиться, отдохнуть и никуда не спешить, тем более бесцельное шатание по улицам города так и не принесло ожидаемого спокойствия и просветления. А это новое место, да и кофе уже забыл, когда последний раз пил.

Решено. И еще не осознавая сделал свои первые шаги на встречу судьбы. Тяжелая неповоротливая дверь поддалась не сразу. Но переступив через порог все изменилось. Не в лучшую или худшую сторону. А просто стало совсем по другому.

Все равно что окунуться в сказочный мир или побывать дома (в том месте, где приходят ощущения счастья, спокойствия и целесообразности существования). Именно то место, которое мне было так необходимо.

Отдельный мир, который был так близко и в тоже время неизвестный доселе. Запах ароматного кофе окутывал пеленой безопасности. Тихая музыка успокаивала душу. А горячий напиток согревал тело.

Впервые кофе доставил удовольствие.  Не только как бодрящий напиток. А наполненный сказочным древним ароматом, теплотой матери и строгостью отца. Горечью расставаний  с близкими людьми и сладостью от знакомства с новыми кандидатами на место ушедших. Долгим и стойким послевкусием как извечный никем не тронутый лес. С кислым привкусом морского бриза и счастьем от такого букета всего в одной чашке. В каждой чашке. Процентное содержание каждой составляющей счастья в одной чашке можно менять и получать различные вкусовые комбинации

Сказочный мир. Кофейный мир, открытый для всех. Желания сбываются. Улыбнулся. Счастье вот оно в каждой чашке горячего напитка.

Стресс прошел, как и уныние. Счастливый побрел домой, пообещав обязательно вернуться. Завтра будет  новый день…

…Улицы опустели. Люди попрятались. Только машины проезжают мимо. Я. Иногда промокший пес пробежит. Наблюдаю. Кажется, некоторые из них тоже улыбаются. Звериный оскал удовольствия. Самая приятная улыбка в такую погоду. Хочется позвонить. Кому. Той, о которой, все мысли мои улетают вдаль. Нельзя. Да, если даже, и можно. Все равно нельзя. Парадокс. Сам создал, сам и расхлебывай. Или, по-простому, сам дурак.

Гроза. Ветер рвет и мечет. Дождь бьет по лицу. Вода стекает по волосам. Ужасно, неправда ли. Нет, неправда. Погода как раз под настроение. Радуюсь…

Но вот кто-то остановился. Посыпались вопросы. Наверное, хороший человек. Захотел помочь. Спасибо отвечаю, но я гуляю. Да в такую погоду. Иду дальше…

Сложный выбор. Нет. отчего же. Все просто. Надо выбрать куда повернуть. Идти дальше по маршруту или свернуть. Свернуть к счастью и разрешить быть себе счастливым. Нет. а может да. Вот так и мечешься о двух сторонах одной медали. А надо бы определиться. Выбор.

Ну вот опять отвлекся. Быть ближе. Видеться чаще. Опять не туда. Что же происходит.  Теряю связь. Связь с реальностью.

Реальность. Дождь. Гроза. Ветер. И улыбка на лице. Идиотская улыбка. Никто не понимает. Я вижу. Нет. чувствую. Эти взгляды. Совсем не понимающие. А некоторые осуждающе. Так и чувствуется. Простынет. Заболеет. Куда смотрят родители. Но я их не виню. Это все общество. Привычка к комфорту. Потребительская раса. Мы разучились создавать. Творить. Все что от большинства остается это отходы и дерьмо. А мы кичимся тем, что мы венец развития. Властелины на земле. Бред. По этому их не виню я. Пусть живут. Меня только пусть не трогают. А мне до них дела и так нет. хотя и среди этого полчища есть еще достойные личности. Но насколько же их мало осталось.

Пока думал, дошел до своего кофейного мира. Уже прошло несколько лет с тех пор, как впервые переступил его порог. Такое чувство, что этот маленький мир создан для поглощения эмоций, чувств всех без разбора, а возвращает только позитивные. Стал тем, что сложно найти среди людей.

Он как будто внимательно слушает тебя, поглощая бесконечные невысказанные истории. С каждой чашечкой любимого кофе. Люди приходят и уходят, а кофейный рай  всегда открыт и ждет твоих историй. А иногда ненавязчиво шепчет решения, которые становятся твоими. Шепот кофейного аромата и истинного знания. Твоего собственного, но по каким-то причинам ты его не замечаешь. Кофе хороший собеседник чуткий и не многословный. Его шепот раздается в голове только тогда когда необходимо и несет лишь полезную информацию, а исчезает сразу же после осознанного приема тобой его слов.

Еще один вечер закончился. Еще выпито несколько чашек. Завтра будет другой день. И остается ждать, думать, возвращаться и пить кофе….

Прошло некоторое время и вот появился человек, с которым захотелось поделиться тайным миром, кофейным миром счастья. Именно миром, а не просто кофейней. Кофейная вера, что все будет хорошо и кофе будет шептать свои-наши истины не только мне одному, а уже нам.

Все получилось. Но только шепот кофейного аромата затих, надеюсь навремя. Зато остались аромат, счастье, тепло и уют. Завтра будет новый день.

Нет не просто новый календарный день, из которых состоят недели, месяцы и годы. А день полный счастья, радости и ожиданий. И конечно день, когда желания исполняются. Всё исполняется. И день когда мы снова будем в нашей любимой кофейне с близким человеком и уже двумя чашечками кофе за одним столом.

by Іван Наливайко

КАВОВА ІСТОРІЯ ХАРКОВА

- Мишка, откуда вонь? Снова кофей варят?

- Царь-государь приказал барыне и барышням с утра кофей пить, вот и варим...

А. Толстой. "Петр Первый"

Так вже склалось, що в східній частині України кавові традиції ніколи не були особливо сильні. У Російській імперії каву ніколи варити не вміли, а при Радянському Союзі насолодитися якісним кавовим напоєм можна було тільки на Західній Україні. Причому форпостом в цьому випадку виступав зовсім не Львів, як прийнято вважати, а Закарпаття.

Тільки подумати: біля 80% імпорту кавових зерен серед усіх областей Радянської України приходився саме на Закарпатський регіон! Кавові традиції, що збереглися тут ще з часів Австро-Угорщини, щільно прижилися в оточених горами невеликих містечках. Радянський турист, проходжуючись по вузьких брущатих вуличках, не міг встояти перед невідомим ароматом, що заполоняв усе містечко, і миттю заходив у першу кав'ярню, що траплялася на його шляху. Там він пив абсолютно новий, невідомий для себе напій, зроблений зі свіжообсмажених кавових зерен і зварений на величезній кавовій машині «Будапешт».

Про ті часи розповідає кавоман Олесь, виходець із Закарпаття:

«Коли я на початку 80-х років перебрався жити в Харків, я був у тихому жаху. Де б я не випивав кави, чи то в гостях, чи то кав'ярні, я страшно лаявся. Пізніше я все ж виявив декілька більш-менш непоганих кав'ярень. Одна з них була біля універмагу «Харків», де напій варив виходець із закарпатського Рахова, ще непогану каву робили в Гастрономі на Пушкінській, який розташовувався на місці нинішнього магазину «Антошка». Також смачну каву робили у кондитерській «Ведмедик» на Радянській, і це було єдине місце, де можна було купити зелені кавові зерна».

У наш час Харків впевнено привчається до світових кавових традицій, а мешканці міста вже не вдовольняються простою розчинною кавою у гранулах. 2008 рік став справжнім подарунком для харків’ян – відкрилася перша і наразі єдина кав’ярня у місті, де мешканці і гості міста зможуть насолодитися справжньою Фрешкавою, зелені зерна якої обсмажуються безпосередньо у присутності відвідувачів. Її свіжість, якість, та неповторний аромат набуває все більшої популярності серед справжніх поціновувачів благородного чорного напою. 

То ж, будемо раді вас бачити у цьому гостинному місці -  кав'ярні «Золотий дукат»!

ЛЕГЕНДА ПРО СРІБНЕ МІСТО ХАРКА

...Колись, дуже-дуже давно, тисяча років тому, на землях сучасного Харкова стояло казкове місто. Купці з усього світу привозили сюди свій крам, а вивозили срібло і лазурит. Слава про дивне місто, де протікала Срібна ріка, де золоті береги, де будинки з лазуриту - линула по цілому світу. Найперші розповіли світові про це місто арабські купці, а називали вони його HARKA, що з арабської означало місто Срібла, Сріблоград.

Але не тільки купці прагнули потрапити в це казкове місто, а й різні пройдисвіти і дикі орди кочівників, які мріяли пограбувати його. То ж місто поступово перетворювалось на неприступну фортецю, а наші пращури - русичі, яким воно належало, ставали його захисниками. Бо вони вміли і добувати срібло, і вправно цілили з лука, і осідлати дикого коня, і будувати диво-замки з лазуриту.

Слава про неприступну фортецю-місто і її багатства дійшла до самого хана Батия. Він привів незчисленні орди загарбників. Багато днів городяни без води і їжі, поранені і змучені, тримали облогу, і лише коли Батий зруйнував дощенту стіни фортеці, місто - пало… Камінь на камені не залишили вороги, люди змушені були залишити своє колись прекрасне місто. Але пам’ять про казкове місто залишилась з ними, і вони розповідали своїм дітям, а діти потім розповідали своїм дітям…

Пройшли сотні років, майже ніхто вже не вірив, що в дикому полі колись було прекрасне місто Харка… Бо Дике Поле поросло бур’яном, лише кам’яні залишки старої фортеці височіли в траві. Минули віки, те що було, здавалось втратило свою цінність. Та прийшли ті, хто пам’ятав давню легенду, яку їм розповідали батьки, відновили стіни старої фортеці і побудували нове місто, а назву дали таку, яку колись то місто і мало: Місто Срібла - Харків.

В тому казковому місті жила дівчина на ім’я Злата, або Золотце, як звали її рідні. Бо була вона не тільки вродлива, але й мала золоте серце. Злата покохала юного воїна, що охороняв місто на одній з веж фортеці. Батьки не давали дозволу на цей шлюб, бо юнак був бідний. Одного вечора Злата піднялася до коханого на вежу і він показав їй торбинку з дукатами - їх щасливе майбутнє. Та не судилося, бо раптом вони побачили ворогів, що кралися до стін міста. Юнак кинувся підпалити смолоскип, щоб розбудити місто, але ворожа стріла влучила йому прямо в серце.

Як могла одна дівчина зарадити біді? Злата вихопила торбинку, в якій було її вже нездійснене майбутнє, і висипала дукати під ноги ворогам. Жадібність затьмарила їм розум, і б’ючись між собою, вони збирали дукати. А Златі вистачило часу підпалити смолоскип, і місто відбило ворога. Минули віки, стіни давньої фортеці вросли в фундамент сучасного міста, і лише старі камені, свідки давніх подій, мовчки промовляють до нас, вписуючи в скрижалі і вашу історію...