ЯК ПРОСЛАВИТИСЬ, БУДУЧИ ПРОСТИМ ВАНТАЖНИКОМ КАВИ

Першотравнева присвята про те, як працюючи простим вантажником, можна увійти до історії. Щоправда, запорукою такої слави великою мірою послугувала кава...

На початку ХХ століття у найголовнішому кавовому місті світу Сантос, що в Бразилії, кораблі завантажувалися портовими вантажниками, які називались carregadores. Робота була брудна й виснажлива, обирали таку долю не від прекрасного життя, і наврядчи хтось з таких робітників мріяв, що ця "професія" колись стане запорукою його слави на віки.

Проте, одному з таких carregadores на ім'я Жасінто пощастило більше за інших. Він прославився тим, що за одну ходку звалював на себе п'ять мішків з кавою! Нагадаємо, що стандартна вага такого мішка у Бразилії - 60 кг. Тобто, за одну ходку він переносив на собі 300 кг кавових зерен! Інші працівники носили в основному по одному, максимум - три мішки за раз. Тому не дивно, що Жасінто ще при житті став міською легендою, займав почесне місце на дошці слави порту Сантос.

Звичайно, якби Жасінто вантажив щось інше - рибу там, злаки, скоріш за все історія б згодом його забула. Але кавова справа, на відміну від багатьох інших сфер, не забуває нікого зі своїх героїв, навіть вантажників.

В 1998 році у Сантосі відрився Музей кави, де відзначили усі найвидатніші моменти історії напою у Бразилії. Треба зазначити, що це - найкращий музей подібного роду у світі. Якщо інші музеї кави присвячені в основному виставкам кавоварок та різного обладнання, то музей у Сантосі розказує про еволюцію кавової справи в Бразилії, з історичними та краєзнавчими прикладами. Цікаво, що цей музей можна відвідувати навіть вночі...

Згадали, звичайно, і за Жасінто - одним з найцікавіших експонатів музею є його воскова фігура, зафіксована в героїчному підношенні 300 кг кави. Вже давно в доках порту з'явилися крани і контейнери, так що роль вантажників зведена до мінімуму. Проте історія цього працьовитого хлопця стала відома не тільки в Бразилії, а й в усьому світі.

То ж, гайда вантажити мішки!:)

ХОРОШІ КАВОВІ ПРИКМЕТИ

В ці святкові дні у нас є для вас дві важливі звістки: хороша і хороша. 

Перша хороша звістка: поганих прикмет не існує. Усі легенди на зразок чорної кішки на дорозі - на те вони й легенди, щоб лякати довірливих перехожих. Ну, серйозно, що може бути поганого в чорній кішці? Її скоріше взяти на руки й прихистити треба, хто ж у здоровому глузді лякатись буде.  

Натомість - і це наша друга звістка - добрі прикмети таки існують. Причому не тільки ті, що ходять у народному побуті, а взагалі всі, навіть особисті, ті, які ви самі для себе вигадали. Головне тільки по-справжньому у них вірити, і тоді – ви побачите усю їх дієвість. 

Взагалі, добрих прикмет існує багато-багато, усіх і не перелічиш, але ми відібрали для вас ті, що пов'язані саме з кавою. Хороший матеріал для гарних прикмет, і не кажіть.

1. Якщо готуючи вдома каву, ви просипали на підлогу кавові зерна - будьте готові, що до вас скоро навідаються приємні гості.

2. Пролили на себе каву? Не розчаровуйтесь! Дуже скоро вам подарують красивого в'язаного светра, причому зв'язаного спеціально для вас. Модним бутікам такі і не снились.

3. У разі, якщо каву на вас проллє хтось інший - радійте ще більше! Незабаром ви помиритесь з людиною, з якою давно  через якусь дрібницю розсварились і після цього не спілкуєтесь. Коли зустрінетесь - разом посмієтесь і зрозумієте, які ж були дурні.

4. Якщо кохана людина вам принесе зранку каву у ліжко – цей день буде довшим за звичайний, цілих 26 годин на добу, і скільки ж всього корисного можна зробити.

5. Коли ви будете гуляти містом, і рівно опівночі побачите популярний нині "еспрессо-мобіль" - знайте, що скоро на вас очікує несподівана й захоплююча подорож.

6. Якщо ви пригостите незнайому вам людину кавою, очікуйте, що вам невдовзі зроблять набагато більшу послугу.

7. Ви раптово розбили кавову чашку? Незабаром усі ваші проблеми і труднощі розпорошаться, наче їх і не було.

8. Вас наснився гарний сон, у якому ви п'єте каву з вершками. Це не просто так, очікуйте на тижні красивий снігопад! 

9. Якщо ваша кохана людина, сидячи за столиком кав'ярні, п'є фрешкаву "Бразилія Бурбон" - очікуйте на особливо романтичну ніч!:)

10. Коли ви побачите у когось на балконі або веранді кавове дерево -  готуйтесь, що скоро з вами трапиться справжнє диво.

з побажанням справжніх чудес,

кав’ярня «Золотий дукат»

25 СИМПТОМІВ КАВОВОГО НАРКОМАНА

Хоч раз кожного з нас навідувала грішна думка: "А чи не забагато я п'ю кави?" Тим паче, кавова залежність - явище нерідкісне, і навряд чи комусь хотілось би долучитись до когорти наркоманів, нехай і кавових.

Щоб заспокоїти себе від зайвих хвилювань, або ж навпаки з жахом переконатися у власних підозрах, варто перевірити себе на наявність таких симптомів:

1. Прокидаючись зранку, ви відмовляєтесь вставати з ліжка, допоки вам не принесуть філіжанку кави.

2. Вночі ви зберігаєте свої щелепи у склянці з кавою.

3. У вас є звичка їсти кавові зернятка, як насіння.

4. Ви можете годину дивитись на вітрину з еспрессо-машинами.

5. Ви часто пропиваєте свою зарплатню. У кав'ярні.

6.  Ви знаєте в обличчя і по іменах зо два десятки міських бариста.

7. У вашій аптечці є невеличкий пакетик з кавою.

8. Якщо на вечір ви не вип'єте кави, у вас обов'язково буде безсонна ніч.

9. Ви зберігаєте свою турку у сейфі.

10. Коли вам пропонують чай, ви дратуєтесь.

11. Вам тяжко дочекатись, коли закипить вода.

12. Ви дочиста облизуєте кавову чашку.

13. Ви хочете назвати свою доньку Арабіка.

14. Потайки від колег по роботі, ви декілька раз на день бігаєте у дешеву кафешку пропустити по чарці.

15. Ви займаєте гроші, щоб купити хоча б трохи кави.

16. Ви кожні три місяці купуєте нову клавіатуру. Стара постійно заливається кавою.

17. Ви кожної відпустки подорожуєте до Львова.

18. Ви не курите цигарок без кави.

19. Розчинна кава готується, як на вас, занадто довго.

20. Вам сняться танцюючі кавові зерна.

21. Коли проливається кава, у вас починається істерика.

22. Вам іноді хочеться поспілкуватися з кавовими зернами, але ви стримуєтесь. Поки що.

23. Ви мрієте жити в Італії або Бразилії.

24. Хоч раз на рік ви перечитуєте Макса Фрая.

25. Якби у вас був вибір, які три речі взяти з собою на безлюдний острів, ви б взяли чашку, турку і кавомолку.

«ЗЕМЛЯ НЕ КУЛЯ, А КАВ'ЯРНИЙ СТОЛИК». Історія кави в Японії.

Японія традиційно вважається чайною країною, і так дійсно було тисячу років. Майже усю свою історію, до середини XIX ст., країна висхідного сонця дотримувалася політики строгої ізоляції від навколишнього світу: іноземці на острови здебільшого не допускались, а самим японцям вистачало справ і на своїй землі. Аж поки не сталася «Реставрація Мейдзі».

Після падіння сьогунату Токугава у 1868 році, відбувся злам традиційної самурайської філософії управління, і уся влада в країні зосередилась у руках імператора. До влади прийшов амбіціозний правитель Мацухіто, який узяв курс на тотальне оновлення країни і припинення політики ізоляції. За двадцять років його правління, унаслідок радикальних реформ, що й дістали назву «Реставрація Мейдзі», Японія перетворилась з відсталої аграрної країни на суперрозвинену технологічну державу, впроваджуючи у всіх сферах життя передовий європейський досвід.

Разом з модою на усе європейське, у Японію звісно ж прийшла й тогочасна королева напоїв - кава. У 1881 році у Токіо відкрилась перша кав'ярня, що своїм інтер'єром і характером цілком копіювала європейські, а особливо - французькі кав'ярні. Згодом різноманітними кавовими закладами покрилась уся країна, і належне напою віддали не тільки жителі міст, а й селяни, що стали готувати її просто вдома.

На сьогодні Японія - третій найбільший кавовий імпортер у світі. Причому японці віддають перевагу саме елітним сортам кави: так, країна скуповує 90% усього врожаю Ямайки Блю Маунтін, яка є у японців культовим сортом. При цьому японські інвестори активно вкладають гроші у кавові плантація по всьому світу, часто викупають їх і займаються технологією вирощування особисто, з притаманною їм азіатською педантичністю.

Еспрессо у країні особливою популярністю не користується, натомість значна кількість японців полюбляють готувати каву вдома, причому самостійно обсмажуючи зелені зерна на кухонній плиті. Під час перебування у місті, на роботі, японці найчастіше користуються кавовими автоматами, які тут можна зустріти буквально на кожному кроці.

У кав'ярнях же кава доволі дорога. По-перше - через прихильність до елітних сортів кави, по-друге - через незвичну для європейця систему розрахунків, коли відвідувач платить не лише за сам напій або страву, але й за своє місце за столиком. Втім, японські кав'ярні постійно заповнені, бо пити каву - це передусім показник статусу, стиль успішного життя.

Окрім того, Японія - єдина країна у світі, що офіційно святкує «День кави», який відзначається 1 жовтня. У цей день затяті кавомани їздять у відомий на всю країну СПА-салон «Юніссан», поблизу міста Хаконе. Цей оздоровчий комплекс відомий своїми кавовими басейнами, у яких відвідувачі можуть плескатись протягом декількох годин, в той час як робітники закладу постійно підливають свіжу каву, що вариться у величезних чанах. Така процедура творить чудеса зі шкірою людини, очищаючи її та надаючи їй тендітної лагідності.

Японці завжди відзначались незвичним поглядом на світ, і одну з чудових світоглядних сентенцій дає нам Харукі Муракамі. Земля - це не куля, пише автор, Земля - це кав'ярний столик. Необхідно відкинути думки про гравітацію та зміну часових поясів. Світ - це просто кавовий столик, створений із купи можливостей. І вибір надається виключно кожному з нас. 

І наостанок додає:

Ранкове сяйво, 

запах кави... 

Нічим не зіпсований ранок.

МІСТО УЯВНОГО

У кожної людини є свої "місця уявного". Вони можуть існувати у вигаданому світі буйної свідомості, вони можуть бути накладені на географічні карти земної кулі, нарешті, місця уявного можуть прикрашати ту місцевість, яку ми бачимо (без)посередньо, своїми очима. 

Харків у цьому плані схожий на неторканий дитячий альбом для малювання. Чорно-білі контури малюнка відповідають сіро-бурим будівлям і асфальту. Мета - розфарбувати, уявити собі ідеал. 

Завдання це усі виконують по-різному. Хтось розмальовує людей в усі кольори веселки: Харків - місто багатонаціональне. Інші прикрашають все в яскраво-салатовий: Харків - зелене місто. Треті малюють по-правилам і кожен об'єкт наділяють його стандартним кольором: Харків - місто консервативне. Четверті змішують фарби і визискують шизофренічний пейзаж: Харків - місто парадоксів.

Ранковий дзвін, шалені аромати солодкої випічки й обсмаженої кави, лоскот молодого вітру... Затишок жовтих ліхтарів, говорливе листя, стежки, що ведуть через ніч - на зустріч майбутньому сонцю.

У кожного з нас - свій Харків. Для когось - нудний і безперспективний, для когось цікавий і переповнений життям. Одні бачать потворні і непримітні будівлі, інші шукають або вигадують про них легенди, наділяючи старовинну цеглу багатою життєвою історією. 

У будь-якому випадку, з містом треба експериментувати. Підбираючи безліч варіантів, граючись з явним і уявним - у кожного є можливість, подібно до легендарних архітекторів і деміургів, збудувати своє ідеальне місто, таке, яке вміщуватиме в собі увесь світ.

Помалюєм?

ОТ ЗЕРНА

(с) Юка Лещенко. Опубликовано в сборнике "Кофейная книга" литературной серии ФРАМ.

Жила на свете одна женщина, которой тоже очень хотелось ребеночка, — от ребеночков, она знала из классической литературы, бывают радости первого зуба, вымытой нежной пятки, агуканья и кряхтенья, сладких запахов и последнего стакана воды на пороге вечности. И эта женщина пошла к старой колдунье. Колдунья оказалась так себе — в ситцевом халате и носочках, и главное, не страшная совсем, не вызывающая доверия колдунья. Но других все равно не было, потому что их Министерство здравоохранения отменило указом за несоблюдение норм санитарной гигиены — то ли зелья у них некондиционные были, то ли травки они плохо проветривали, не важно.

— Дайте мне, пожалуйста, ячменное зерно, из которого вырастает прекрасный цветок, вроде тюльпана, с девочкой внутри, — попросила эта женщина, сама, между прочим, агротехник со стажем.

Колдунья долго рылась в холодильнике и шуршала по целлофановым пакетикам, и даже в корешки словарей заглядывала — но там были только снулые тараканы и книжные моли. И ни одного ячменного зернышка. Ни даже конопляного.

Женщина очень огорчилась, прямо расплакалась — она уже купила памперсы и кубики Зайцева для раннего развития младенца. И колдунья ее пожалела. Она забралась пальцами в карман — а это был абсолютно волшебный карман, только сильно замусоренный, — и достала коричневое зерно.

— На вот, — сказала колдунья, — это кофейный боб. Посади в горшочек и увидишь, что будет.

— Но я ведь хотела девочку, крошечную девочку, — плакала дальше эта женщина. — А вы мне что даете, боб какой-то несимпатичный…

— Ой, ладно, — сказала колдунья. — От этих крошечных девочек одни неприятности — то жуки их крадут, то кроты. Сплошные, в общем, перверсии, а потом она выскочит замуж за эльфа, и как начнет вся эта крылатая родня в гости летать — намаешься. Мельтешат, мельтешат, пыльца с них сыплется, и свет при них не включишь — ожоги, муки, неотложка без полиса не едет. И потом, окукливаются они как-то не очень, не эстетично как-то… Берешь боб?

И женщина взяла боб, принесла домой и закопала в кокосовом субстрате — очень полезная штука, и питательная. И через несколько дней выпростался росток, потом зацвел, завязалась ягода, к осени вызрела, лопнула, и из нее вылущился смуглый такой, курчавый мальчик — прямо скажем, негритенок.

Дальше у них все прекрасно было — мальчика всего три раза крали, но быстро возвращали, потому что жениться на нем никому не хотелось, у него был трудный характер. А потом они с этой женщиной, его мамой, уехали в Африку, и он стал королем пигмеев — он там оказался самым маленьким и ему оказали доверие, а эту женщину тоже очень уважали и политкорректно называли «альтернативно темнокожей». От мальчика народилось много других кофейных бобов, и он с мамой насадил целую кофейную плантацию, к ним даже из Гренландии недавно приезжали перенимать опыт — ну, в свете глобального потепления.

А колдунья теперь работает баристой в одном уютном заведении. Ей, правда, пришлось поменять ситцевый халат на унисекс-форму, но носочки и волшебный карман остались при ней. Так что, если вам тоже нужно ребеночка, обращайтесь. Только ячменем не берите — бесперспективно.

ЛЬВІВСЬКЕ ФРІҐАНЄ

Юрій Винничук. Надруковано в часописі "Ї" №73 (2013)

Фриґанє по-львівському – їжа, а фриґати – їсти.

Львів завше славився своєю оригінальною кухнею. Навіть у темні часи світської окупації, коли ця слава істотно занепала, довелося мені почути розмову двох офіцерських жінок. Одна обурювалася, що Львів’яни геть усі бандерівці, а друга на те відповіла: – Зато как они готовят! Как готовят!

Еге, можливо, саме завдяки кухні не всіх нас вивезли до Сибіру. На жаль, по війні усе так перемішалося, що зараз мало хто може сказати, чия то була кухня. Тому саме по закінченні посту, коли ми всі організовано напихаємось святочними стравами, буде цікаво зазирнути на старі львівські столи і бодай в уяві поласувати смаколиками.

Коли моя бабця була дівкою, ніхто ще нічого не чув про проблеми здорового харчування. Львівські господині якось самі по собі створили одну з найздоровіших на світі кухонь і пильно стерегли традиції. Незмірне поїдання в наші дні – явище якраз дуже далеке від традиції. М’ясо ніколи не домінувало на львівському столі. Перше місце займали різноманітні каші, якими Львів славився і за своїми межами. Про вагу виробників круп свідчать і назви вулиць Круп’ярська та Мучна. Саме на верхньому Личакові мешкали відомі круп’ярські родини. Вони не тільки торгували крупами, але й мололи їх на борошно. А борошно було не лише житнє та пшеничне, а й гречане і кукурудзяне.

На сніданок зазвичай їли сільський сир зі сметаною, хліб з маслом, посипаний кропом і тримбулькою (тоненькою цибулькою), часом яйце на м’яко. Пили каву або какао, яке частенько подавали з перетертим жовтком і зі збитою піною з білків.

Бухти – булочки з конфітюрами, маленькі тістечка з крухохо тіста з дірочкою, які перекладали джемом і оздоблені засмаженими в цукрі вишеньками.

Крім каші і мучних страв, львів’яни охоче споживали різноманітний набіл (молочні страви), рибу, гриби, ярину та овочі (останнє зараз у нас прижилися під назвою «фрукти»), горох, квасолю, боби. Під рукою кожної львівської господині завше були цибуля і часник, а з приправ – кмин, майоран, тим’янок, ялівець і паприка. Мало яке печиво обходилося без горіхів, меду чи маку.

Список каш очолювали дві – гречана і мамалига (кукурудзяна). Змелену на ґрисік (до консистенції манки) гречку готували насолодко. Кукурудзяну кашу так само можна було зготувати як солодку страву на молоці.

Ніхто в ті часи не об’їдався відбивними, сосисками чи бройлерами. Часто випікали в печах або братрурах (тепер це називається «духовкою») кулеб’яки – дріжджові пироги, начинені гречкою або капустою. До капусти додавали грибів і смаженої цибулі Свіжа кулеб’яка, полита сметаною, – особливий цімис.

Курячий росіл їли частіше не з макаронами, а з густо звареною манною кашею, покраяною кубиками. Або робили з манки, яєць і зеленини кладені клюски.

Для борщу заздалегідь заквашували буряк на житньому хлібі. З дитинства пам’ятаю той бутель червоного бурякового квасу, що стояв завше на вікні і насичувався сонячним світлом. У борщі мала бути обов’язково картопля. Але королем борщів був, безперечно, борщ з вушками, якого навіть Станіслав Лем до сьогодні забути не може. Влітку борщ заквашували вишнями, аґрестом, порічками, румбарбаром. Оцту ніколи не доливали.

Коли квасилося капусту, завше додавали яблука і цілі капустяні голівки. З такого квашеного листя робили голубці з гречкою і невеликою кількістю м’яса, а також голубці з тертої бульби. Начетверо розрізані голівки капусти начиняли м’ясним фаршем, обмотували ниткою і тушкували в помідоровій або грибовій підливі.

Львівські господині охоче переймали смаколики будь-якої іншої кухні, але завше додавали щось своє. Львів’янки, як рідко які інші жінки, любили і не боялися експериментувати. Кожна пані, що себе поважала, попри кілька кулінарних гросбухів, мусила мати і свій власний. Роками зберігалися ці своєрідні книги переписів, переходячи з покоління у покоління. Тому і риба, надівана по жидівськи, відрізнялася від правдивої жидівської риби вже хоча б тим, що начинка була як пух. «Небо в писку», як казав мій тато.

Частими стравами на львівському столі були налисники з безліччю начинок і, звичайно ж, пироги з бульбою і сиром. У Львові їх ніхто варениками не називав. Де пироги – там і книдлі зі сливами або вишнями. До книдлів тісто готувалося з картоплі. Переважно взимку варили студенину або зульц.

На десерт – овочева (по-теперішньому фруктова) зупа з рижом або клюсками – переважно ябчанка. Яблука з додатком гвоздики розварювали і перетирали через друшляк. Таку саму зупу готували також із вишень, слив, чорних порічок і слив сушених.

Ласощі кожна поважна господиня готувала вдома. З цією світлою метою робили запаси бакаліїв – сушених овочів, ягід, різних цукатів, які пізніше додавали до печива. На кухні конче мусів бути мармуровий блят (плита), бо саме на ньому виливали з меду, цукру і маку смаколик з чарівним ім’ям макаґіґі. Так само робили й цукерки з карамелі та ванілі з додатком цитрин. Тонкий шар розтопленої карамелі виливали на мармур, викладали горіхами, цукатами, а потім різали на подушечки.

Зі збитих білків і звареної на меду карамелі, додавши горіхи, вичакловували нугати. Жодне місто в Україні не має такого розмаїття печива, як Львів: пірники, перекладенці, цвібаки, струдлі, прецлі... А пляцок з вишнями звався «кох».

Смак дитинства у кожного свій. Але є щось, що об’єднує галичан – це родинні спогади про Різдво і Великдень, коли особлива святкова атмосфера насичує повітря, і запахи страв, що готуються, запах диму, що долинає з-за хати, де тато вудить шинку і ковбасу, запах дріжджового тіста, яке виростає, голос мами, яка кличе тебе облизати макогін, – все це залишається назавше і, незважаючи на жодні катаклізми, буде вперто пробиватися як трава крізь асфальт.