ПЕЧЕРИ ВАРДЗІЇ ТА ГРУЗИНСЬКА КАВА ВІД НІНО

Довелося побувати у Грузії, і, звичайно, як же було не спробувати традиційну місцеву каву.

Пощастило зробити це неподалік від монументального печерного міста Вардзія, що на півдні Грузії. Вардзія - видатний пам'ятник середньовіччя, що доволі добре зберігся. На скалах гори Ерушеті висічено близько 600 різних приміщень: церква, каплиці, келії, бібліотека, бані, трапезні. Треба витратити з півдня, щоб усе це облазити.

Після вражень від Вардзії, непогано спочити і ми зупинилися на подвір'ї житлового будинку, що слугував одночасно і такою собі кав'ярнею. Хазяйка будинку Ніно дістала красиву турку і почала проводити магічні маніпуляції. Коли кава закипіла і пінка піднялася по самі вінця турки, Ніно обережно зняла її (пінку) ложкою і почала розкладати її в наші філіжанки. 

Потім знову поставила турку на вогонь, знову зняла, а потім повторила операцію знову, тільки на цей, третій раз, опустила в турку заздалегідь приготований розплавлений над пічкою цукор, і деякий час старанно перемішувала каву, щоб карамелевий цукор розчинився в напої. 

Наостанок, перед самим зняттям, вона додала у напій якусь приправу, назву якої вона з усмішкою не стала називати :)

Кава була подана в елегантних старих філіжанках, а смак напою був настільки ж елегантний, з присмаком незвичайної гіркуватості.

Коли будете в грузії, обов'язково відвідайте Вардзію та спробуйте місцеву каву - вони того варті!

КАВОВА ІСТОРІЯ ХАРКОВА

- Мишка, откуда вонь? Снова кофей варят?

- Царь-государь приказал барыне и барышням с утра кофей пить, вот и варим...

А. Толстой. "Петр Первый"

Так вже склалось, що в східній частині України кавові традиції ніколи не були особливо сильні. У Російській імперії каву ніколи варити не вміли, а при Радянському Союзі насолодитися якісним кавовим напоєм можна було тільки на Західній Україні. Причому форпостом в цьому випадку виступав зовсім не Львів, як прийнято вважати, а Закарпаття.

Тільки подумати: біля 80% імпорту кавових зерен серед усіх областей Радянської України приходився саме на Закарпатський регіон! Кавові традиції, що збереглися тут ще з часів Австро-Угорщини, щільно прижилися в оточених горами невеликих містечках. Радянський турист, проходжуючись по вузьких брущатих вуличках, не міг встояти перед невідомим ароматом, що заполоняв усе містечко, і миттю заходив у першу кав'ярню, що траплялася на його шляху. Там він пив абсолютно новий, невідомий для себе напій, зроблений зі свіжообсмажених кавових зерен і зварений на величезній кавовій машині «Будапешт».

Про ті часи розповідає кавоман Олесь, виходець із Закарпаття:

«Коли я на початку 80-х років перебрався жити в Харків, я був у тихому жаху. Де б я не випивав кави, чи то в гостях, чи то кав'ярні, я страшно лаявся. Пізніше я все ж виявив декілька більш-менш непоганих кав'ярень. Одна з них була біля універмагу «Харків», де напій варив виходець із закарпатського Рахова, ще непогану каву робили в Гастрономі на Пушкінській, який розташовувався на місці нинішнього магазину «Антошка». Також смачну каву робили у кондитерській «Ведмедик» на Радянській, і це було єдине місце, де можна було купити зелені кавові зерна».

У наш час Харків впевнено привчається до світових кавових традицій, а мешканці міста вже не вдовольняються простою розчинною кавою у гранулах. 2008 рік став справжнім подарунком для харків’ян – відкрилася перша і наразі єдина кав’ярня у місті, де мешканці і гості міста зможуть насолодитися справжньою Фрешкавою, зелені зерна якої обсмажуються безпосередньо у присутності відвідувачів. Її свіжість, якість, та неповторний аромат набуває все більшої популярності серед справжніх поціновувачів благородного чорного напою. 

То ж, будемо раді вас бачити у цьому гостинному місці -  кав'ярні «Золотий дукат»!

ЛЕГЕНДА ПРО СРІБНЕ МІСТО ХАРКА

...Колись, дуже-дуже давно, тисяча років тому, на землях сучасного Харкова стояло казкове місто. Купці з усього світу привозили сюди свій крам, а вивозили срібло і лазурит. Слава про дивне місто, де протікала Срібна ріка, де золоті береги, де будинки з лазуриту - линула по цілому світу. Найперші розповіли світові про це місто арабські купці, а називали вони його HARKA, що з арабської означало місто Срібла, Сріблоград.

Але не тільки купці прагнули потрапити в це казкове місто, а й різні пройдисвіти і дикі орди кочівників, які мріяли пограбувати його. То ж місто поступово перетворювалось на неприступну фортецю, а наші пращури - русичі, яким воно належало, ставали його захисниками. Бо вони вміли і добувати срібло, і вправно цілили з лука, і осідлати дикого коня, і будувати диво-замки з лазуриту.

Слава про неприступну фортецю-місто і її багатства дійшла до самого хана Батия. Він привів незчисленні орди загарбників. Багато днів городяни без води і їжі, поранені і змучені, тримали облогу, і лише коли Батий зруйнував дощенту стіни фортеці, місто - пало… Камінь на камені не залишили вороги, люди змушені були залишити своє колись прекрасне місто. Але пам’ять про казкове місто залишилась з ними, і вони розповідали своїм дітям, а діти потім розповідали своїм дітям…

Пройшли сотні років, майже ніхто вже не вірив, що в дикому полі колись було прекрасне місто Харка… Бо Дике Поле поросло бур’яном, лише кам’яні залишки старої фортеці височіли в траві. Минули віки, те що було, здавалось втратило свою цінність. Та прийшли ті, хто пам’ятав давню легенду, яку їм розповідали батьки, відновили стіни старої фортеці і побудували нове місто, а назву дали таку, яку колись то місто і мало: Місто Срібла - Харків.

В тому казковому місті жила дівчина на ім’я Злата, або Золотце, як звали її рідні. Бо була вона не тільки вродлива, але й мала золоте серце. Злата покохала юного воїна, що охороняв місто на одній з веж фортеці. Батьки не давали дозволу на цей шлюб, бо юнак був бідний. Одного вечора Злата піднялася до коханого на вежу і він показав їй торбинку з дукатами - їх щасливе майбутнє. Та не судилося, бо раптом вони побачили ворогів, що кралися до стін міста. Юнак кинувся підпалити смолоскип, щоб розбудити місто, але ворожа стріла влучила йому прямо в серце.

Як могла одна дівчина зарадити біді? Злата вихопила торбинку, в якій було її вже нездійснене майбутнє, і висипала дукати під ноги ворогам. Жадібність затьмарила їм розум, і б’ючись між собою, вони збирали дукати. А Златі вистачило часу підпалити смолоскип, і місто відбило ворога. Минули віки, стіни давньої фортеці вросли в фундамент сучасного міста, і лише старі камені, свідки давніх подій, мовчки промовляють до нас, вписуючи в скрижалі і вашу історію...

ІСТОРІЯ ДУКАТУ: З СИЦИЛІЇ ДО УКРАЇНИ

Присвята 1140 року

Перша монета сріблястого дукату булі відчеканена у Сицилії в 1140 році. На реверсі зображався король сицилійський Роджер II, на аверсі - Христос, а присвята звучала так: «Sit tibi Christe datus, quem tu regis iste ducatus» ("Це герцогство, яким ти правиш, тобі, Христос, присвячується"). Від останнього слова, як прийнято вважати, і пішла назва монети (ducato - герцогство).

Історія власне золотого дукату бере свій початок з 1284 року, коли у Венеції стали чеканити золоту монету, що мала таку ж вагу, як популярний на той час флорентійський флорін. На аверсі монети зображався Христос з овальним німбом, на реверсі – італійський дож, що приймає стяг з рук святого Марка. Дукат важив 3,5 г., і чеканився з майже чистого золота.

Крокуючи Європою

Такі якості монета зберігала на протязі більше 700 років і була еталонною монетою Старого континенту. За період свого існування дукат чеканився майже в усіх європейських державах, але найпопулярнішими були три види дукату:

* німецький (чеканився з 1511 року) – з зображенням правителя Священної Римської імперії;
* угорський (у ході з 1325 року) – з зображенням святого Ласло;
* голландский (перший випуск 1487 року) – з зображенням воїна з пучком стріл у руці.

Номінал монети сягав від 1\32 дукату до крупних монет у 100 дукатів.

Дукат на українських землях

У 1528 році король Сигізмунд I налагодив випуск польського дукату, який став у ході на землях Речі Посполитої. Українці називали дукати «червоними», або «червоними золотими».

У Російській державі спочатку був розповсюджений угорський дукат, згодом – голландський. Цікавий той факт, що петербургський монетний двір довгий час чеканив фальшиві дукати голландського зразку, що дозволяло при торгівлі обдурювати іноземних партнерів.

В Австро-Угорщині дукат чеканився до 1914 року, а після розвалу імперії Австрія стала випускати монети дукату з датою «1915». Цей вид дукату став популярний і на Західно-українських землях: саме такими монетами Австрія розплачувалася за популярну галицьку чоколяду, що поставлялася літаками зі Львова до Відня.

На сьогодні, випуском дукатів займаються тільки Австрія та Нідерланди. Крім того, за монету золотого дукату австрійського зразку і нині можна придбати філіжанку кави у деяких куточках України.